Діалог
Вона:
- Сьогодні я прокинулась, піднЯлась,
Із мушлі вилізла,
надпила з квіт росИ
І зразу ж в оцей
всесвіт закохалась,
Схотіла полетіти над людьми,
Та-а не-е змогла.
Не дав мені Бог крила,
На квітку з квітки
мандрувала я,
Ловила світ
і ставила вітрила,
Хотіла щастя,
та усе дарма....
Він:
- Життя у мушлі
не виносить критики,
Ховатися в негоду,
чи спекОтний день,
БайдУже мені
до людей з політики,
Та не байдУжий я,
до простих людей.
Мені шкодА
отих старих і немічних,
І образливо за приют,
Там людей
вже рахують мертвими,
За найменшу провину -
б`ють.
Я ненАвиджу
пік байдужості -
Розділяють усе по шкалі:
Хтось за владу в шерензі -
з скупості,
Хтось - утримує рубежі!
На губах,
вже давно, потрісканих,
Запеклася юнацька кров,
За дітьми, що іще не вінчані,
Над могилами
плачемо знов.
Лине Кача у води сині:
Правда правдою б не була,
Як би кривда
на наших спинах,
Розписатися не змогла.
Я ненавИджу вперту тупість,
З ніг збиває мене цинізм,
Обдирає нутро все - грубість,
Тих, хто там нагорі - приріс!
Більше лиха в мені нуртує,
І впікає, аж до сідниць,
Що один за народ - бунтує,
А другому до того - ніц!
Не виношу брехні і скупості,
Краще вже по живому ріж!
Бо ніколи оті не скурвляться,
Хто на ратному полі ліг.
23.10.2017р.
