Між нот дощу...
Між нот дощу проллюся восени,
Прозірним смутком замаївши поле.
Провинний перед гаєм, без вини,
Зігрію серцем віття захололе.
Накину на оголений дубок
Світила пломінь, що пропік хмарину.
Вітрисько спеленаю у клубок,
В колисочці з опалого цитрину.
Присплю його так, ніби немовля,
Німим мотивом трепетної тиші…
З останнім відголоском журавля,
Душа розтане у мінорній виші.
