Стіна дощу
з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»
Стіна дощу постала між будинками.
А злива йшла, і бігла, і пливла.
І всі дахи пропахли материнкою,
Яка вгорі, над хмарами, цвіла.
І сонце геть не сяяло між хмарами –
Воно десь спало ще у бур’яні.
Кружляли в небі чорні вири парами,
І відбивались у тремкій росі.
І дощ ішов – такий, як осінь плакала,
Як дикий вітер рвався із озер.
У небі хмари говорили знаками,
І дивний ранок тільки-но помер.
Він помирав. І задихався зорями,
І пил зірок врізався в димарі.
Брели народи – вимучені й зморені.
І тільки дощ сміявся на землі.
