Осінній сон
Палали
листя клена
й яворини,
Вдивлялась я
у цю земну красу,
І раптом
Ангела побачила
між ними,
Поміж дерев,
осінніх трав... і сну.
Який же він красивий
і свобідний!
Лук Купідона на плечі повис
І я уже з вершини,
мов лебідка,
Стрілою вниз полинула..,
до ніг.
Стелилась,
листям осені лягала,
Росою омивала піт з чола,
Чомусь так щиро і без меж кохала,
Як тільки вміє осінь золота.
А він лише
зривав плоди дозрілі,
Втоливши спрагу,
розтрощив сосуд.
Здавався Янголом
у досконалім тілі,
Та був насправді -
Демоном облуд.
