Мої саночки
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Це тільки сон, глибокий сон!
А я уже злетів на трон!
Подумав, грішний, що скрізь був,
Що відчай смерті осягнув.
Не дав Господь… А може дав?
Усе, що сталось, я шукав?
Ішов шляхом десь підсвідомо,
Де дійсно було все знайомо.
Здавалось часто – тут я був!
І це вже було – лиш забув!
Я йду, топчусь в своїх слідах,
В давно минулого літах.
О, як же помилки минути,
Якщо тут йшов? Всіх обманути!
Ось тут і Божа заковика:
Куди б не йшов, моя лиш пика
Червона в дзеркалі маячить,
Ну хоч накрий, щоби не бачить
Його малюнками бурди?
Думки з’їзджають… Ви куди..?
Я санки довбані знов пхаю
Життя свого. Куди? - Не знаю.
Та кажуть люди, щоб кататись,
Ой як же треба їх напхатись.
Цікавий вірш