28.04.2011 14:54
851 views
Rating 5 | 26 users
 © Тарас Іванів

Мої саночки

Це тільки сон, глибокий сон! 

А я уже злетів на трон! 

Подумав, грішний, що скрізь був, 

Що відчай смерті осягнув. 


Не дав Господь… А може дав? 

Усе, що сталось, я шукав? 

Ішов шляхом десь підсвідомо, 

Де дійсно було все знайомо. 


Здавалось часто – тут я був! 

І це вже було – лиш забув! 

Я йду, топчусь в своїх слідах, 

В давно минулого літах. 


О, як же помилки минути, 

Якщо тут йшов? Всіх обманути! 

Ось тут і Божа заковика: 

Куди б не йшов, моя лиш пика 


Червона в дзеркалі маячить, 

Ну хоч накрий, щоби не бачить 

Його малюнками бурди? 

Думки з’їзджають… Ви куди..? 


Я санки довбані знов пхаю 

Життя свого. Куди? - Не знаю. 

Та кажуть люди, щоб кататись, 

Ой як же треба їх напхатись. 


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.03.2012 15:57  Оля Стасюк 
 28.04.2011 16:17  © ... => Тетяна Чорновіл 

дуже дякую))) хочу саночки прикріпити до дельтаплана і линути разом з думками )))

 28.04.2011 15:19  Тетяна Чорновіл => © 

Поки Ви пхаєте саночки вгору, розглядаючи свою... лице в дзеркалі, Ваші думки уже з`їжджають з гори. Так і повинно бути, думки завжди попереду. Цікавий вірш

Публікації автора Тарас Іванів

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо