Мед уповання
Буршти́ном солодким поспіє у воску,
Весни спогадання і молодість літа.
Застигне в осінніх заграв відголоску,
Кристалом озимку на залишках жита…
У душу всотавши пастель первоцвіту,
З тендітним підтекстом погожої днини,
Безумство травневе барвистого квіту,
Бджола в стільники розіллє до краплини.
Додавши блаженство липневого бору,
Ланів вересневих здобрілого статку,
Укриє плоди непосильного збору,
Поставивши грудня байдужу печатку.
Віді́йде… Проб’ється ростком на осонні.
Підніметься янголом ввись злотокрилим,
Щоб медом надії заповнити долі,
Немов провідник між буттям і віджилим.
