16.12.2017 23:47
лише 18+
176
    
  4 | 4  
 © Серго Сокольник

Ми збираєм друзки...

Ми збираєм друзки...

Ми збираєм друзки від карафи кохання, 

Що її аж по вінця собі налили.

Наостан залюбки налили "по останній"

І розбили минуле. Були?.. Не були?..


Пам"ятаєш, шалено сприймали отрути

Виноградовий хміль... Він, солодкий, мов ти, 

Так серця лоскотав... Післясмаковий смуток

Гіркотою... Немов у минуле листи, 


Що чорнилом написані меду і крові...

Без табу помережено наші тіла, 

Мов орнаментом розпису снів світанкових, 

Де я був... Та і ти... Теж, напевно, була...


...і висять ефемерно над нами вінцями, 

Мов корони із гілля шипшин, ясени...

І пітьмі тій спливать, що лягла поміж нами, 

У багрянії сни... У багрянії сни...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 22.12.2017 17:28  Надія Крайнюк => © 

Чудова любовна лірика, Серго. Неперевершено! Дякую!

 21.12.2017 17:20  Тетяна Чорновіл => © 

Майстерний вірш з присмаком інтимної філософії, якщо можна так сказати. Щось Ваш ЛГ останнім часом перебуває в журливому настрої. Мабуть зима винна...

 18.12.2017 14:11  Георгій Грищенко => © 

Чудово.

 17.12.2017 08:37  Артюх Леся Вікторівна => © 

сумно і чуттєво. Занурили в атмосферу, нічого не скажеш