Бентежить неба зібгана блакить
з рубрики / циклу «Осягнення суті (філософська лірика)»
Бентежить неба зібгана блакить,
Хмаринок рване покривало….
Душа чомусь вже котрий день щемить -
Не знайде відповідь: чи пізно, чи ще рано….
Світ розлетівся зранку на друзки,
Єство стискається в одну маленьку точку,
Вузлом тугим всі думи-мотузки,
А розрубати ж, як втекти, - відстрочка…..
Тож і мовчу, щоб більше не ятрить
Важливе, справжнє, наболіле….
Не вірю, що існує бодай мить,
Яка б безслідно в вічності зотліла
Розплутую. Тихесенько молюсь,
Випрошуючи вперто розуміння,
Навпомацки…Та, знаю, не зіб’юсь
Орієнтир? Лише один – сумління….
Миргород, 20.08.2014
