Водевіль
Я відчиняю двері мимовіль -
Душа в полоні холоду і вітру...
І плачуть змерзлі фарби на палітрі,
Життя - це нескінченний водевіль.
Той, хто програв, тобі уже не друг...
Чи, може, ворог? Сонце мружить очі...
Ти йдеш вперед, хоч знаєш проти ночі...
Мороз січе - не зупиняєш рух.
Я відчиняю двері в заметіль -
Не відчуваю холоду і злості...
Підступно тіло обіймають млості,
Ереб небесний вміщує таріль.
У срібнім сяйві круговерть пече,
Час зупинивсь і колобродить снігом.
Вмить зайде серце здичавіле сміхом,
Ранкова тиша ляже на плече...
