Скажи...
Скажи, що там, за сотні кілометрів,
Удвічі повільніше час тече,
І що нитки товстих зимових светрів
Не зігрівають втомлене плече…
Скажи, що за бар’єрами кордонів
Нерідне небо сіре й кам’яне,
Що вечорами після днів-шаблонів
Ти іноді пригадуєш мене.
Скажи мені, що хочеться додому,
Що міцно обіймаєш у думках,
Що пити чай незатишно самому
Й одноманітне все на тарілках…
Скажи, що з тисяч образів жіночих
Тобі потрібне лиш моє лице
І що без мене надто темні ночі…
Скажи… Я хочу вірити у це.
