03.05.2011 12:32
-
405
    
  - | 2  
 © Таня Неліпович

Я кохала образ

А я кохала образ, створений тобою, 

Лиш видумку, якої геть нема, 

Ілюзію, яка живилась мною, 

Як виявилось – це усе дарма. 

Ти геть не той, яким ти видавався, 

Ти геть не справжній, просто вірт-обман, 

Насправді ти душею мею грався, 

А в розум запустив лише туман. 

А я повірила і зараз обпеклася, 

Яка ж наївна я тоді була, 

О, скільки я всього тоді зреклася, 

Заради образу, якого вже нема. 

Скільки дурниць тоді я наробила, 

Що соромно зізнатися й собі, 

Тоді несли мене кохання крила 

І серце відкривалося тобі. 

Ненавиджу цей світ, бо він жорстокий 

Й наївністю лиш живиться обман, 

І щирість перетворюється в склоки, 

А вірність затуманює дурман. 

Лиш за одне тобі я завжди вдячна, 

Хоч може й грав зі мною у слова

Та образ цей, який ти створив лячно, 

Збудив думки і краю їм нема. 

Тепер я мрію в щось, тепер будую, 

Хоч може і лишаюся сліпа, 

Та я тепер живу, а не існую, 

За це я дякую – ілюзія моя! 



2. 05. 2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.05.2011 22:01  © ... 

Ми всі у цьому полоні... та я сумніваюсь, що хтось би хотів від нього звільнитись)))

 03.05.2011 21:46  ОстанніЙ РомантиК 

Читаючи ваш вірш задумався!!! Чи є якесь почуття, емоція, річ яка змусила написати більше....

п.с. сам на цю тему пишу))) 

 03.05.2011 21:41  © ... 

Так приємно, коли пишеш про щось своє, а люди бачать у ньому зовсім інше... те що для них важливе! Так життя ілюзія, але найкраща, хоч може інколи і трагічна!

 03.05.2011 20:23  © ... 

Без них було б не цікаво ;))