Я кохала образ
А я кохала образ, створений тобою,
Лиш видумку, якої геть нема,
Ілюзію, яка живилась мною,
Як виявилось – це усе дарма.
Ти геть не той, яким ти видавався,
Ти геть не справжній, просто вірт-обман,
Насправді ти душею мею грався,
А в розум запустив лише туман.
А я повірила і зараз обпеклася,
Яка ж наївна я тоді була,
О, скільки я всього тоді зреклася,
Заради образу, якого вже нема.
Скільки дурниць тоді я наробила,
Що соромно зізнатися й собі,
Тоді несли мене кохання крила
І серце відкривалося тобі.
Ненавиджу цей світ, бо він жорстокий
Й наївністю лиш живиться обман,
І щирість перетворюється в склоки,
А вірність затуманює дурман.
Лиш за одне тобі я завжди вдячна,
Хоч може й грав зі мною у слова,
Та образ цей, який ти створив лячно,
Збудив думки і краю їм нема.
Тепер я мрію в щось, тепер будую,
Хоч може і лишаюся сліпа,
Та я тепер живу, а не існую,
За це я дякую – ілюзія моя!
2. 05. 2011
