04.05.2011 12:26
-
370 views
    
rating 3 | 1 usr.
 © Таня Неліпович

Ми розкладаєм нашу душу, 

А серце рвемо на шматки, 

І кажемо ми всім: «Я просто мушу, 

Я мушу наказать її... 

Наказати за те, що любила, 

Й не зрадила мрії свої, 

Й не дала мені свого тіла, 

Хоч я так просив все ж її. 

А як же без цього стосунки? 

А як же без цього прожить?» 

То може не ті треба трунки, 

Не так шлях до серця лежить? 

Чому ж забуваєм про щирість, 

Про ніжні палкії слова, 

Про дії безмежно красиві, 

Про вірність? Чом цього нема? 

……………….. 

Наш світ – це час, коли ніхто не знає 

Чи лише біле й чорне в ньому є: 

«Як не дала, то значить не кохає. 

А як дала, то значить всім дає.» 

Подивися найперше на себе, 

Чи так святістю душа віддає? 

Не дала – значить не довіряє, 

А від зневіри в вас – усім дає! 



3. 05. 2011

Публікації: Таня Неліпович

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 03.05.2012 22:37  Каранда Галина 

ого... друга частина просто вбила... 

 04.05.2011 21:31  © ... => Лані 

Нажаль тепер наша молодь не вміє чекати і впадає у крайності, а потім дивується, чому все так виходить...((

 04.05.2011 16:29  Лані => © 

Ого! Не все так погано, просто варто навчити чекати, це іноді залежить від сили почуттів та розуму.