Івану Виговському
на роковини страти 27 березня 1664 року
доти і козацька влада мусить бути
І. Виговський
Уклін від нас тобі, Іване,
за серце і за розум твій.
Прийми, вельмишановний пане,
присвяту пам`яті твоїй –
рядки ці шаною повиті
у 21-му столітті –
в 17-ий буремний вік,
бо прагнув ти, хоч і не зміг.
Багато у важку хвилину
Барабашів та Пушкарів,
хто принесли тоді Руїну.
Тепер не менше шахраїв,
хто влади та багатства ради
продати душу чорту раді,
а справитися з усіма,
як ти, вождя у нас катма.
Щоб так, як ти при Конотопі,
нещадно бити ворогів,
щоби боялися в Європі
Князівства Руського полків,
що разом з Польщею й Литвою
одним каре стоять до бою.
Хоч доля вже пройти вікам,
чому це зараз близьке нам?
Ти знав давно, шляхетний пане,
пророчим розумом своїм,
Князівства Руського Гетьмане,
ти знав з ким вільно буде їм,
нащадкам тобі невідомим
у спільному Європи домі.
Сліпцям пробач і нам прости,
що ще не досягли мети…*
*Та зрада підступної Москви слідна в усьому: вона готує нам ярмо — насамперед домашньою, громадянською війною, тобто нашою власною зброєю, без ніякої нашої вини. Все те ми виявили для нашої невинності, а тепер примушені підняти законну оборону та вдатися до сусідів з проханням про допомогу для своєї свободи. Не в нас лежить причина війни, що розгорілася…[3] (маніфест із поясненням причин війни з Московщиною, 1658)
