Мій світ згорів
Залишивсь я на самоті
З собою
Як часто ти приходиш у вісні
І убиваєш тишиною
Не мовчи! Прошу!
В руці ти тримаєш троянду
Всю почорнілу від туги
Хочу вкрасти неба серпанку
Для тебе
Укрити від холоду вранішньої мли
Мрійлива Еос
Ти відкриваєш новий день
Який красивий був світанок
Остання зустріч!
Яка щаслива була ти
Та не судилось
Щасливим дням вже не прийти
Я розумію час – наш ворог
Пройдешнього вже не вернеш
Ти зрозумій між нами холод
Який скував наші серця. А ,може, ні?!
Запитую себе щодня. Надії
Живу серед надій і мрію
Що принесе з собою вирій
Весну кохання… Чи небуття?
Мабуть я марю