23.03.2018 18:13
лише 18+
224
    
  4 | 4  
 © Світлана Рачинська

Мала`

Кригу ламають квіти, до ранку - літо.

Вдати так важко, що не любиш джазу -

Треба. То кинь холодне зимове "ні" ти, 

Попри ці стигми, стигми на рівні тазу, 




Попри ці низькі ноти на рівні танцю, 

Що йдуть хребтом по сходах у темну вирву.

Скільки до тебе вірило устам цим?

Й чуло підшкірне: Вір йому, дівчинко, вір, ну!?..




Поряд. На рівні слуху - шум хвиль і чайки, 

Сонце цілує тепло вершину зору, 

Чуєш, мала, вилазь із чужої майки, 

Хоч вона рівно втричі тобі у пору.




Чуєш, мала, не ламай чужої криги, 

Квіти для криги вироком і прокляттям.

Джинси твої ховають художні стигми, -

Він - твоя смерть без фізичного розп`яття.




І небайдужість стирає «нe» очі в туші.

Вдати так важко, зберись, і лиши кімнату.

Будуть, мала, на стегнах ці руки дужі, 

Довго ще будуть, бо... йому весна ти.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.08.2018 09:02  Зельд => © 

...краса описання вибухової пристрасті, може початок вірного кохання. Супер!

 26.03.2018 08:58  Тетяна Белімова => © 

{#}Прекрасний твір! Усі слова зайві, коли звучить мелодія двох, і вірити чи не вірити - вирішувати також тільки цим двом.

 24.03.2018 11:29  Тетяна Чорновіл => © 

Дуже сподобався пристрасний і бунтівливий вірш. Як і сама весна.

 23.03.2018 18:30  Панін Олександр Мико... => © 

"Він - моя смерть?" -
Це ще як подивитись.
Байдуже,
Дуже
На усіх спокусників
Змову.
На двісті відсотків
Зумію
Насолодитись;
А пійде якщо -
Повернеться, неодмінно,
Хай, навіть,
По дуже великому колу!