Поговори зі мною, ліс
про свої радощі й печалі,
мене також колись рубали,
аж чутним був хребетний тріск.
Як справи у сумних борів,
бо і мої, не дуже, справи:
також в житті були заграви,
і різав ніж і дім горів.
Хай людям понесе слова
це джерело, що б`є з під клена.
Проблем на двох – сила-силенна
та зеленіє все ж трава!
Облишмо, Пращуре, жалі –
мене тако́ж валили боги,
та вкотре зводила на ноги
наснага рідної землі.
А щоки наші – не для сліз,
а плечі в нас тверді, як граби
і ти і я ще ті нахаби,
поговори зі мною, ліс!
І чую в кронах голоси –
до них душа ніяк не звикне:
– «Ми знаємо, що людство зникне,
за те, що знищує ліси».
