І ніхто просто так не пропав
Про війну дідуся я почути не встигла,
Але знаю місця, де є братська могила,
На світанку прийду, буду довго сидіти,
З кожним, як із живим, про старе гомоніти.
Долі , що не жили, я вигадувать стану,
Ми пройдемо разом кожну з них до остану,
Скільки справжніх подій, наче миті, пропали,
Мрії з добрих надій жовтим листям обпали.
Хтось з солдат журавлем полетів в тихе небо,
Там в прозорих верхах він дожив вже, як треба,
Може, деякі з них стали десь світлячками,
Світять нам з вишини осяйними зірками.
І ніхто не пропав, просто так не загинув,
Бо назавжди в думки наші з вами полинув,
Залишивши в душі найпомітніший слід,
Кожен в серці несе їх до старості літ.
Ветерани у кров своїх внуків вмішались,
Щоб завжди, кожен день вони ними пишались,
Щоб за них дожили, і за них долюбили,
І вклонитись прийшли до святої могили.