Не встиг розставити крапки

Стара колода біля гаю, 

В високих травах між кущів 

Лежить давно, я пам’ятаю, 

Бо сам на ній не раз сидів. 

По ній холодною росою, 

Сумна, як осінь, жінка йде, 

Стоїть одна, лише з собою, 

Немов на когось спрагло жде. 

Коли уважно придивився - 

В очах біду я розпізнав: 

Біль за коханим, що розбився - 

В любові щирості не знав. 

Блукав у розпачі туманом, 

Розлючений на ревність злу, 

Обтяжений жахливим станом, 

В смертельну вскочив у біду. 

Повіривши в сліпу невірність, 

Почувши марні балачки, 

Не долюбив, пішов у вічність, 

Й не встиг розставити крапки. 

Щоб правду довести пекучу - 

Вже не потрібні їй слова. 

Від неї втік у смерть колючу, 

Вона ж і досі вірною була.