В драговині

у сполоху сповнене слово
останніх надій ілюзорних
у день весняний і новий,
зорею де спалені зорі...

...там попіл звіяний в зливі

з руїни збігає брудно,

оманливими у хвилі

серпанку тінями люди.

там на

островах драговиння

у холоді чахлі трави,

охлялі,

худі,

причинні

тварини у пошуку страви.

над ними ширяє хижо

і кружає зграя чорна -

хто впав,

у злиднях не вижив

цілким висліджує зором.

насичений сирістю вітер

вкриває брижами мляво

у днині багнисті угіддя,

вмирає в узліссі трухлявім.

отам,

на пеньку,

у безлюдді

жабоподібний володар

жує слимаків із блюда

і плюскає ніжками воду.

вдоволений видноколом

рохкає в смороді гнилі

і з мулу сипкого мола

він з блюда слизоту вилив.

і посміхнувся з греблі

до сонця,

сірого диску

й управно

плигає в небо

з голодним

роззявленим писком...

Візьміть участь в обговоренні