Від жару щік займуться руки, ,
Що зберігали стільки літ
Безжальні дотики розлуки,
І незгладимий, тяжкий слід.
Забути шкіра їх не може,
У зимах дублена притьмом.
Мов із клеймом чуття те схоже
З моїм невидимим клеймом.
Його весь вік носити маю
І тільки небу покажу,
Ночами болем відчуваю,
Обвівши подумки межу.
Та лиш торкнись обличчя стиха,
Коли я все-таки вернусь,
І для прийдешнього без лиха
Від болю давнього зцілюсь.
_
Затлеют щеки, вспыхнут руки,
Что сохраняют много лет
Прикосновения разлуки
Неизгладимый, тяжкий след.
Их жгучей болью помнит кожа,
Как ни продублена зимой.
Они с клеймом, пожалуй, схожи,
С моим невидимым клеймом,
Что на себе всю жизнь ношу я
И только небу покажу.
Я по ночам его рисую,
По коже пальцем обвожу.
Мое лицо ты тронешь снова,
Ведь я когда-нибудь вернусь,
И в память нового былого
От старой боли исцелюсь.
