Сад
***у співавторстві з поетесою Світланою Соболевською***
Під вербою принишк-
ли закоханих двоє. І сад
Повен таїн нічних.
Хто садив його? Може, де Сад?
Ніч обох залюбки
Заколисує. Тільки люби!
Епілогу думки –
Боже! Що мені з ними робить?..
...із гнізда пташеня
Може випасти (Боже, впаси!..)
Під "мовчання ягнят"
Божий захист несила просить.
Ніби скраплений газ
У балоні – і смерть, і життя.
(бачиш хибу – нараз
Кат голівоньку може відтять...)
...якось тут підозріло під казочку
Зжерти хочеться бубликів в’язочку,
Та не в’яжеться, як би не плакати
Пуповина (чи покази)... Так і ти
Розкажи – ну чому під вербою
Я кохатися маю з тобою,
Із отою, що радо не рада,
І колись неодмінно-то зрадить?
Чи тебе цілувати? Чи гримати?
Чи калинмалинОвими римами,
Мов пташину, в долоні утримувать?
(це занадто вже, пані...) Полинами
Так гірчила бажання трава...
(як на фронті... Коли зажував
Під чарчину пелюстку блавати
З палісаду розбитої хати...)
Хто ти є мені? Міра без міри?
Квінтесенція хибної віри?
Заблукаю в саду Гефсіманськім,
Мов у каталептичному трансі...
…..................................
У саду не верба: під оливами
Вже душа відігріта молитвою
І твоїми окрилена римами.
Та дізнатися прагну: хто ти мені?
Звідки чари твої?
Із яких сновидінь
Мене викликав ти
І несеш в далечінь?
Я не плутаю зраду із радістю,
З почуттями не вмію я гратися:
Не веду я подвійної гри.
Все зав`яжеться. Бублик бери.
На додачу отримуєш шанс
(Вже літати навчилось пташа).
Із обіймів, програвши всі битви,
Не тікаю, бо з небом ми квити.
