19.05.2018 21:09
для всіх
209
    
  1 | 1  
 © Савчук Віталій Володимирович

Дитинство...

Хочеться іноді встати чудового ранку. 

Мама: "йди снідати", - чаю налляла у склянку. 

Суне у жменю бабуся монеток хоч трішки. 

І напів сонний крокуєш до школи ти пішки. 


В школі вже гамір посходились друзі по трошку. 

Хось позіхає, хтось грається, а хтось тре дошку. 

Таня дріма, Олег тяга промокачку столом. 

Вадик губами бурчить, уявля - він за кермом. 


Дзвоник! Увага! До класу йде наша "Надійка". 

Знову Шевченко. За вірша отримано "двійку". 

Знов до щоденника щось для батьків, та напише, - 

Знала б вона, що колись я писатиму вірші! 


Знав би тоді я, що у мене украдуть мій Крим! 

Що ми із друзів колишніх, враз станем чужими! 

Що на кордоні країн стане висока стіна! 

Що ми пізнаємо ненависне слово -ВІЙНА?!... 


Дощик проллється, настане черговий світанок. 

Місяць на небі приміряє новий серпанок. 

Посеред ночі прокинувсь напевно дарма я. 

Бо у дитинство зворотньо дороги немає. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.05.2018 19:19  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую Тетянко! Завжди радий чути твою оцінку! )

 21.05.2018 19:18  © ... => Люлька Ніна 

дякую за розуміння і підтримку!

 21.05.2018 12:31  Люлька Ніна => © 

Мене також невимовно болить серце за нашу землю, за нашу Україну. Жаль, дуже жаль.

 21.05.2018 08:53  Тетяна Белімова => © 

Класний вірш, Віталію! І ностальгійний, і трішечки сентиментальний, і гнівливий...

 20.05.2018 21:33  © ... => Люлька Ніна 

Дякую пані Ніно! Так, на жаль назад немає вороття і нам вже ніколи не бути такими малими й непосидючими...гірко від того, що маємо в реальному часі, а мені вдвічі гірше від того, що мої колишні друзі, однокласники зрадили Україну, мене...це гнітить і обтяжує...

 20.05.2018 19:01  Люлька Ніна => © 

Дитинство. Яке воно неповторне і далеке. Ваш вірш нагадує мені мої незабутні шкільні роки. Приємно. Але сумно. Сумно за нашим сьогоденням. Війна. Страшно і боляче.