Засуджений до страти
І буря, що на вулиці, мене торкається самого,
Не можу заховатися в шаленім вирі слів.
І поглядом торкаючись обличчя твого,
Я свій запал в очах сховати не зумів…
Усе життя немов розписане на стінах…
Усе в подряпинах від пазурів жалю…
І червоніється у цих спотворених руїнах,
Один лиш напис… «Я… Тебе… Люблю…»
І дощ безжально із землі змиває,
Всі спогади…неначе крейдою писались…
Хтозна… Вона, можливо, більше не згадає,
Як безтурботно й щиро разом ми сміялись…
Навіщо відриватись знову людям,
Як більше вже не вдастся приховати?
Той напис що вогнем палає в грудях -
Моє клеймо – «Засуджений до страти…»
