Одного разу… у кав’ярні… Або... Вся справа в лАте
Він уже на межі, розігрітий як треба.
В передчутті й хвилюванні чекає на неї натхненно,
Бо вже запах її відчуває терпкий, неповторний,
Що витає навмисне в повітрі нестерпним ігнором.
І єство все судомами зводить,
Подих збуджений, частий від того.
Не приховуючи свого бажання,
Він благає прискорити зустріч.
А вона вже готова до нього,
Сама ладна йому підкоритись.
Дарувати йому насолоду,
Без вороття ним себе полонивши.
Пристрасна, з характером, гаряча
Життєдайною наповнена жагою,
Водночас сильна і принадна,
Народжена в спокусі для натхнення, безумовно.
І до нього вже лине назустріч,
Щоб віддатись суцільним потоком,
Поринаючи в теплі обійми,
Поглинаючись ніжно, під натиском трохи.
Розчинившись у ньому поволі,
Поєднавшись у злуці жаданій,
Раз й назавжди з ним одним цілим,
Віднайти спільну долю в коханні.
***
- Ось готово! Будь ласка, ваш лате.
Симпатичний бариста всміхнувся,
Підморгнув і поставив той напій,
Залишивши мене у напрузі.
В голові, наче в рупор: “Отямся!”
Та, здається, я й вголос сказала …
“Що ж, - подумала, - пізно стидатись”.
Та й пішла, залпом випивши лате.
***
Вночі сьогодні треба спати, однозначно!
І жодних більш романів до світання.
І бажано було б не пити третє на ніч лате,
Бо на сьогодні про любовне фентезі достатньо.
Так знову може статись ненароком,
Що розіграються в моїй вигадливій уяві
Ще більш відверті кадри подальшого продовження забави
Молочно-какової короткометражки про кохання.
***
Ось так закінчувався день вчорашній
“Закоханим” тим лате у кав’ярні
У білосніжній круглій філіжанці з порцеляни
У атмосфері повного дивацтва.
12.07.2018