В лунах зорі
онде тане
та, он тая
тихоплинна і бліда
хмара обрію світання.
в ранній днині
в далі нині
сонце косу розпліта.
у житт-буття рослинне
вітер літа в ліні лине,
розхвильовує, хита
сон у славі,
що на слово
тінню темною спада.
а те слово -
волі слово! -
зводить аж в глибінь небес
невгамовний,
неповторний
співом птахотеревень -
мов над степом біль в тенетах,
тріпотливий ллється тень.
і туманами оманна
надить загадкою даль.
ватри перші запалають,
відзеркаляться у став -
дивовижні і руїнні
миттю спалахом згорять.
і увійде смутком лунним
в днину таненням зоря...
