Злива
Громи, громи...
Небес потужний голос.
І косить небо щирими слізьми,
І спориші, і вже налитий колос.
Громи... громи...
Розряд! Удар!...
І спалах сотень сонць.
Розплавить землю, утворивши гар,
І спалить світло будь-яких зіниць.
Розряд! Удар...
Вітри! Вітри...
Як крик на повні груди.
Несуться над поверхнею сонми,
І плачуть від напруги звірі й люди.
Вітри... вітри...
Вода! Вода...
Розбурхані річки.
Руйнує все живе, немов орда,
І десь втече, полишив потічки.
Вода... вода...
Ось веселка...
Мов би вишитий рушник.
У небесах виблискує люстерком,
Дощ погримів, поплакався і зник.
Знов веселка.
