Старий чемодан...або злива у місті
Місто очікує зливи і грому.
Хтось поспішає додому. Чи з дому?
Як перелітні птахи.
Спітнілі дахи видихають на хмари,
А ті вже не хмари - сумирні отари
докупи скликає чабан.
Старий чемодан ледь розплющує віко.
У спину періщить. В калюжі ще мілко
а тре́ її переплисти́.
Намоклі листи забіліли лататтям.
Намоклі взуття, парасоля і плаття,
а хочеться далі іти:
від самоти вибігати у місто.
в прозі дощу слухати музику Ліста,
сховатись травою в туман.
Старий чемодан стоїть на долівці
напханий ситно. А я на бруківці
поміж перелітних птахів.
Піт із дахів капле бодро і дзвінко.
Чабан не гримить, сонно дує в сопілку.
Не поспішає ніхто.
Прочинила вікно,
а мені на долівку зронила голубка
малесеньку гілку,
майнувши сіреньким крилом.
Івано-франківськ, серпень 2014
