Мить сходження сонця...
пелюстки цвіту
небесних зграй
хитає вітер
за небокрай.
і збудний будень
ллє, лиє лій
у обрій збурень,
де снить палій.
там сонця лігво
і ліні плинь,
у лоску втіхи
проміння млінь.
арканом в небо
від юрми - крик
земної треби
і бунту рик!
у злі і зливі
гроза погроз.
повз віру - хтивість.
і мрії повз
під бій тамтамів
під небом бій!..
а в шарлатанів
у бруді стрій!..
в канкан омани
перевертні
впадуть в захлання
у однодні
в обійми ласки
і примх надій -
у сьогочассі
сей день їм свій.
живуть у миті,
минають вмить.
прийдешнє в сітях
їм лише зрить.
мовчить минуле.
бунти - понти!
було?..забули -
нам далі йти...
...танцює дурень!
з каблуків брязк
у пил обурень,
в безвихідь, в яз.
а сонце зійде
як завжди в синь
величне, мрійне
поміж перлин
хмарин рухливих
в роздоллі воль
негамірливих
мінливих доль.
