В МИТЬ СОНЦЕБИТТЯ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
В дивну мить світанкового сонцебиття,
Коли ніч з ниток мороку відчай снує,
Знов скресає між кригою це відчуття
Й наростає з тривогою в серце моє.
Звідки? Нащо? Те знати мені не дано,
Так як таїнства важко збагнути святі,
Та до болю я впевнена – справжнє воно,
Й розчиняюся спрагло в його сприйнятті.
Що за сила нестримна, мов повінь весни,
Вибухає в зимі? Серця стук! Серця стук!
– Це тобі… Це твоє.. Лиш повір… Лиш вдихни…
Тиша в фібри душі дзвінко скапує звук.
Час раптово розпався на кванти і зник
Під годинника ствердне «так-так» на стіні,
А безмірного простору мірний двійник
Сон змішав із буттям у своїй кривизні.
Із повітрям вдихну чарів трепетний смог,
Навіть не осягнувши його до пуття.
Світ магічний цей наш! Він – єдиний на двох
В дивну мить світанкового сонцебиття.
