Чиєсь кохання...
з рубрики / циклу «Ліричні настрої»
Зістригло літо довгі коси,
В них колір - золото ланів
Й складає вечори у стоси.
Мов з жару місяць, очманів,
Гойдає зіроньку з завзяттям,
Ще молодик, ще гострий серп.
Короткий вік отого щастя...
Блукає шепіт поміж верб.
Схилили з сумом свої віти,
Під спів замріяних цикад.
Зірки яскраві - неба квіти,
Зриває серпень... зорепад...
Життя - то спалах, диву світу,
Немає часу для жалів.
Чиєсь кохання в коси літу
Упало... в золото ланів.
Київ, 11.08.2018
