Нічні мандри душ
Колись, в давнину, наші предки далекі вважали:
Вночі, коли темрява світ пеленою вкриває,
До ранку стають уві сні безпорадними люди,
Бо душі від них у захмарні краї відлітають.
В далеких світах між собою спілкуються душі:
Вони сперечаються, дружать, напевне кохають;
І статися може, назад вже душа не прилине –
Там війни бувають, хтось в січі кривавій загине…
Хоч кажуть, що «чисті», та їх поведінка хвилює:
Чого у далеких мандрівках душа намудрує?
Ну, добре, як подружка стрінеться, мама чи тато.
А може й хтось «чорний» у Ирїї душу спіткати!
Я знаю, що казка. У міфи давно вже не вірю,
Та хочеться чомусь у серці плекати надію,
Як ми у житті, наші душі в захмар’ї, мій милий,
Разом назавжди. І велика в їх єдності сила.
м. Харків, 04.09.2018
