Монолог ганчіркової ляльки
як Джон Уелш
Габріель Гарсія Маркес
Якщо би на одну мить Бог забув, що я всього лише ганчіркова маріонетка, і подарував би мені шматочок життя, я би тоді, напевно, не говорив усе, що думаю, але насправді думав би, що говорю. Я би цінував речі не за те, скільки вони коштують, а за те, що вони значать.
Я спав би меньше, більше мріяв би, розуміючи, що кожної хвилини, коли ми закриваємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я йшов би, поки всі інші стоять, не спав, поки інші сплять. Я слухав би, коли інші говорять, і як би я насолоджувався чудовим смаком шоколадного морозива!
Я б одягався скромніше, валявся б на сонці, підставляючи теплому промінню не тільки моє тіло, але й душу. Якби у мене було серце, я б написав на кризі всю свю ненависть і чекав на схід сонця. Я би полив сльозами троянди, щоб вічути біль їх шипів і пурпуровий поцілунок їх пелюсток.
Якщо б у мене ще лишався шматочок життя, я не провів би і одного дня без того, щоб сказати людям, котрих я люблю, що я їх люблю. Я переконав би кожну дорогу мені людину у моїй любові і жив би закоханим в любов. Я би пояснив тим, котрі помиляються, вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, не розуміючи, що старіють, коли перестають закохуватися! Дитині я подарував би крила і дозволив їй самій навчитися літати.
Старих я переконав би в тому, що смерть приходить не старістю, а забуттям.
Я багато чому навчився у вас, люди, збагнув, що увесь світ бажає жити в горах, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, як ми сходимо на гору. Я зрозумів, що з тієї миті, коли вперше новонароджене немовля стисне у своєму кулачку палець батька, він його більше ніколи не відпустить. Я зрозумів, що одна людина має право дивитися на іншу зверхньо тільки тоді, коли вона допомагає йому піднятися. Є стільки речей, котрих я би міг ще навчитися у вас, люди, та насправді, вони навряд згодяться, тому що, коли мене покладуть у цю валізу, я, на жаль, вже буду мертвим.
Завжди говори, що відчуваєш, і роби те, що задумав. Якби я знав, що сьогодні востаннє бачу тебе сплячою, я би міцно обійняв тебе і молився Богу, щоб він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем. Якби я знав, що сьогодні бачу востаннє, як ти виходиш з дверей, я обійняв би, поцілував тебе і покликав знову, щоб дати тобі більше. Якби я знав, що чую твій голос востаннє, я записав би на плівку усе, що ти промовиш, щоб слухати це ще і ще нескінченно.
Якби я знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я би сказав: «Кохаю тебе», і не передбачав, дурний, що ти це і так знаєш. Завжди є завтра, життя надає нам ще одну можливість, щоб усе виправити, але якщо я помиляюся, і сьогодні це все, що нам залишилося, я би хотів сказати тобі, як сильно тебе люблю, і що ніколи тебе не забуду. Ні юнак, ні старий не може бути певним, що для нього настане завтра.
Сьогодні, можливо, востаннє ти бачиш тих, кого любиш. Тому не чекай, зроби це сьогодні, наче завтра не настане ніколи, ти будеш жаліти про той день, коли в тебе не знайшлося часу для однієї посмішки, одних обіймів, одного поцілунка, і коли ти був надто заклопотаний, щоб виконати останнє бажання. Підтримуй близьких тобі людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і відносся до них дбайливо, знайди час для того, щоб сказати: «співчуваю», «пробач», «будь ласка» і «дякую» і всі ті слова любові, котрі ти знаєш.
Ніхто не запам`ятає тебе за твої думки. Проси мудрості і сили, щоб говорити про те, що відчуваєш. Покажи своїм друзям, які важливі
вони тобі. Якщо ти не скжеш це сьогодні, завтра буде таким, як вчора. І якщо ти це не зробиш ніколи, ніщо не матиме значення.
