Пройдешнє

Плаче втомлене серце жіноче, 

Мить збудила пройдешнє вночі…

Теплий спомин даремно лоскоче, 

Бо не дітись ніде від плачів.

Осінь в душу її зазирає, 

Птахом сірим вночі заліта…

Все минуле уже догорає, -

Лиш у пам’яті очі й вуста.

Ті медові цілунки гарячі, 

Наче жар, розсипались вночі.

І невже він не чув і не бачив, 

Як страждала на дужім плечі?...

Бо хотіла і вірити, й знати, 

Що – кохана, єдина, одна!

Та нащо вже тепер нарікати?

Така доля жіноча, складна…

За вікном ніч дощами хлюпоче, 

І шумить, мов старі комиші.

Плаче втомлене серце жіноче, 

І сльозину ховає в душі…

м. Ромни, 05.10.2018