18.10.2018 16:08
для всіх
120
    
  3 | 3  
 © Добродій Ольга Іванівна

Тобі, читачу


Тебе я вже втомила, мій читачу?

Бо скільки ж можна тих писать віршів?

Ще вчора крила за спиною бачив, 

Сьогодні втомлений від зайвих почуттів.


Бо скільки ж можна душу на арену, 

Неначе дивовижу, виставлять?

Мо, варто пошукати іншу сцену, 

Без тебе, і собі там виступать?


Пробач, читачу, за моє безсилля, 

За те, що все ж продовжую писать.

Старалась я, та марні всі зусилля, 

Повір, старалась вІршів не писать.


Не можу… вибухну, здається, 

Розсиплюся на атоми самотніх слів.

Від недосказанності рима захлинеться, 

Вогонь у серці згасить, що ледб тлів.


Пробоч, прошу тебе, о мій читачу, 

За те, що муку ділим пополам, 

За те, що я з тобою і сміюсь, і плачу, 

Й подумай, може, й не погано разом нам?

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.10.2018 17:10  Каллистрат => © 

Отличный стих пани Ольга!
Это карма у сочинителей такая и куда от неё денешься)))

 18.10.2018 16:39  Каранда Галина => © 

Пишіть)

Пишемо ж однак не для читача, а для себе. З внутрішньої потреби.

А читач знайдеться.

Не сьогодні, так завтра...

Рекомендую статтю...