За кілька дюймів від провалля…
Іноді здається, що я на краю прірви
Стою, розчинившись в безодні неба.
Поривами вітру злітаю, злітаю…
Думками назовні блукаю, блукаю…
Сама на цім світі, одна-єдина…
І поруч немає ані пір’їни.
А вітер гуляє, а вітер буяє,
Здіймає в повітря турботи, вагання,
Вкладає у думи неба блакить.
І вже не одна я, і вже не єдина!
Наповнює серце життєвою силою.
І птахи тріпочуть, і птахи літають.
В моїй голові вони вихор здіймають…
