Може, це і є кохання…?
Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.
Ти з’явився в моєму житті раптово,
Як грім серед ясного неба.
Твоя усмішка була по дитячому щирою –
З ямочками на щоках.
Ти завжди вірив у краще й був до безглуздого впертим оптимістом,
Хоча життя ставило надто складні випробування.
І розповідав веселі історії, змушуючи мене
Сміятися крізь сльози
Аж до болю в животі.
Твоє плече завжди було міцним і непохитним, мов кремінь,
Хоча іноді, ночами, я чула твоє важке дихання,
Розуміючи, що не в змозі тебе заспокоїти.
Декілька разів мені здавалося, що я клопіт для тебе…
Та коли ти сильно-сильно, до хрускоту в ребрах обіймав мене,
Сумні думки кудись зникали примарно…