Кінь
У Андрійка на долоні
всеньку ніч пасуться коні.
У долині напасуться
і росою там зап`ють,
не гасають, не гризуться,
і не б`ються, і не б`ють.
З золотими копитами,
із червоними хвостами
ходять, наче по воді,
на шовковім поводі.
Чорні гриви шиї гнуть,
ріками униз течуть.
І задумав так Андрій:
тут між ними десь і мій,
і найкращого коня
вже він майже доганя.
Вже спіймав за гриву він,
щулить гострі вуха кінь,
бурю видихнув грудьми
вдарив дзвінко копитьми,
аж розсипались вогні —
і пропав у табуні.