28.11.2018 19:06
для всіх
154
    
  1 | 1  
 © Гребінка Євген

Мірошник

Мірошник

На річечці якійсь маленькій

Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.

Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький;

Раз по раз, день у день крутивсь і гуркотів

І хліба вистачав хозяїну чимало.

Коли не забредеш к Мірошнику, бувало, 

У його є і хліб, і сіль, і сало, 

Чи то в скоромний день — із маслом буханці, 

Книші, вареники і всякі лагоминки;

У п’ятницю — просіл, з олією блинці, 

Пампушки з часником, гречаники, стовпці, 

Обідать він, було, не сяде без горілки, 

А в праздник піднесе і чарку калганівки.

Мірошник паном діло жив.


І треба ж, на біду, позаторішню весну

Його лихий поніс чогось за Десну.

Хоч не багацько проходив, 

Зате багато бачив світа:

Побачив він, як Сейм, мов бішений, шумів

І як Десна ревла несамовита, 

Мабуть, ворочавши по п’ятдесят млинів.

Вернувсь Мірошник наш додому, 

До церкви прямо почухрав

Да богу молиться святому, 

Щоб він акафисти його не в гнів прийняв

І річечку його зробив Десною.

«Або хоча, як Сейм, такою —

Тогді б то вже я панував!»

Молебні день у день спасителеві править, 

У ставника свічки по десять хунтів ставить, 

Все молиться, ні їсть, ні п’є, ні спить...

«Земляче! Бог з тобою!

На тебе десь туман у Литві навели.

Хіба забув ти, що великою водою

Ворочають великії млини?

Їх німці будувать уміють, 

А вже не зляпає наш брат:

Вони самі товчуть, і віють, 

І мелють борошно, і сіють, 

Здається, що самі й їдять.

А млин хоч чепурний у тебе, 

Та не для бистрини». — «Балакайте про себе!» —

Мірошник заворчав і рукавом махнув.

Його молитви бог почув:

По небу вітерок дмухнув —

Як ворон, небо почорніло;

Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув;

Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло.

Маленька річечка, що так тихенько йшла, 

Заклекотіла, заревла І через греблю покотила.

Як на осиці лист, тремтить млинок од хвилі.

Вода напре, дивись, то вискочить гвіздок, 

То паля тріснула, то заставку розбило, 

А далі і знесло млинок.

Схопивсь Мірошник, да пізненько:

Що поки йшла вода маленька, 

Щодня він хліба мав шматок.

Літ десять був у нас суддею Глива.

Да, знаєш, захотів на лакомий кусок, 

В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива.

Велика там вода, хоч є й багато млива...

Глядіть, добродію, чи ваш міцний млинок?

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!