З татусем ми купували лижі
Як чудово пахне фарба свіжа!
Згідно мого зросту вибирали,
Кріплення похватне підібрали,
Ще й дві палки жовті із бамбуку
З шкіряними петлями під руки.
В кухні з ними порається тато.
Я питаю: «Скоро ми кататись
Підемо?» Не те, щоб нетерпляча –
Ні, ніхто ж покупку не побачить!
Щойно з магазину, ці новенькі,
Гарні мої лижі червоненькі!
Тато каже: «Треба потерпіти,
У садку спочатку походити,
Бігти швидко й гальмувати вчитись,
Щоб не тільки лижами хвалитись.»
Вийшли. Вікна засвітились, вечір,
По домівках розійшлась малеча.
А мені розпочинає тато
Як на лижах ходять поясняти.
Ось по колу я біжу на лижах
І не впала – от так дивовижа!
«А тепер із гірки прокотися,
Уперед лишень ти нахилися,
Не впадеш!» Лечу і не боюся.
Ще і ще. В кватирку нам матуся
Вже кричить: «Вечеря охолоне!»
Хто ж додому лижницю загонить?
Тут сказав татусь: «Ти зупинися,
Гарно як навколо, подивися:
Темне небо, білий сніг, будинки…
Вдома намалюємо картинку!»
І принада ця переконала.
Опісля вечері малювали
На шматочку сірого картону
Сніг і жовте світло в вікнах дому.
Міцно-міцно потім я заснула…
Боже мій, пів віку промайнуло!
Як же часом хочеться ізнову
Повернути давній день зимовий…
м. Харків, грудень 2018
