09.12.2018 19:56
для всіх
434
    
  2 | 2  
 © Савчук Віталій Володимирович

Немає правди на землі

Немає правди на землі

з рубрики / циклу «Все і всі»

Немає правди на землі,

ніде у світі.

Брехня постала на чолі,

так каже вітер.

І скільки років навпаки,

не крутиш землю

Шукали правду сіряки,

та все даремно.

Тим, хто спритнішими були,

є й грошенята.

А щоби їх не відняли,

наймали ката.

Так із запроданців скупих,

Раби родились.

Що за мізерні копійки,

з своїми ж бились.

А у пихатих хазяїв,

хліви ломились.

Коли вже злидні сіряків,

за горло брали.

Вони у ситих хазяїв,

правди питали.

Але який тобі простак

ту правду скаже.

І закривавлений бідняк,

на землю ляже.

І ось вже бійка, чи війна,

чи тільки колот.

Та руки гріє сатана,

дарує голод.

І знов брехня отрима верх,

в воді мутненькій.

Найдеться той, який без черг,

в царьки швиденько.

Крутнеться куля ще на вік,

час світом править.

На троні інший чоловік,

все кривду славить.

Раби ж копаються в багні,

як і колишні.

А правда наче у вогні,

зника ще швидше.

Так обертається земля,

собі поволі.

Сіряк по світу ковиля,

шукає долі.

Все виглядає іздаля,

як вітра в полі.

Немає правди на землі,

ніде у світі.

Брехня постала на чолі,

так каже вітер...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 10.12.2018 09:59  Тетяна Белімова => © 

Колего, перепрошую, але бачу у вірші розгорнуту ремінісценцію на "Чому ревуть воли, як ясла повні" - перший кримінальний роман української літератури, думаю, відомий усім зі шкільної програми:
«Скрізь неправда... скрізь!» — шептав Чіпка. «Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та й кривда!..
Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатись від неї, втекти від неї; плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш... не вхопиш тропи, куди йти: не знаходиш місця, де б прихилитися... Сказано: великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, — весь би цей світ виполонив, а виростив новий... Тоді б, може, й правда настала!..»
Знаєш, на зустрічах читачі часто питають, чому в українській літературі все так погано, що й читати не хочеться? Пояснюю, що література реалізму (а переважно йдеться про класичну літературу, більшість текстів якої і справді тяжіє до опису соціальних проблем і негараздів) вся така, українська не виняток. Нагадую про "Пані Боварі", "Червоне і чорне", "Тесс із роду Д`ербервіллів" тощо. Дивляться вже іншими очима. Ми не унікальні в своєму мінорі й описі безвиході, виявляється. Утім, це не скасовує бажання читачів чути і читати інші тексти. Сучасна література дає багато такого. Я це все до того, що на життя можна дивитися по-різному. Можливо, уже годі повторювати за класиками і проговорювати вічні, наче світ, проблеми, які нікуди, зрозуміло, не дінуться, а шукати іншу тему для поетичної розмови? Це просто роздуми, звісно, кожен пише про те, що йому подобається.