Ми споримо про все на світі
Тому, що ми – батьки і діти,
В сімнадцять літ душа шпарка –
Напасть зачувши невідому,
Пістоль здіймемо до виска
Чи грюкнемо дверима з дому.
Та, налякавшись новизни
І лік утративши невдачам,
Ми бачимо дідівські сни,
По-батьківськи сльозами плачем.
_
Мы спорим обо всем на свете
Затем, что мы – отцы и дети,
И, ошалев в семнадцать лет,
В угрозы улицы поверив,
К виску подносим пистолет
Иль хлопаем на память дверью.
Но, испугавшись новизны,
В которой чуем неудачу,
Мы видим дедушкины сны,
Отцовскими слезами плачем.
