Ти і я
Далеко десь ти ходиш вечорами
Повільною ходою по асфальту,
Ти бачиш всю вечірню цю красу
Немов знайомишся із іншими світами.
Але і зараз ця туга не покидає,
Бо ходиш ти один по тротуарах,
Бо поруч тут нікого і немає,
Хто б головним став в твоїх мемуарах.
Ти намріяв романтичну насолоду,
Про погляд синіх оченят,
Що жар несуть і прохолоду,
А чисті , наче в немовлят.
А посмішку побачить так бажаєш,
В ній щирості нема межі,
Ти справжню половинку скрізь шукаєш,
Не можеш тут знайти, туди біжи.
Біжи, блукай, можливо, знайдеш
Себе ж самого в ній одній,
І сенс свого життя віднайдеш,
Адже цей сенс такий простий!
Ми всі народжені кохати,
Без цього порожньо в душі,
Не будеш ти тоді блукати
Як зомбі темної ночі.
А може бігти і не треба
Розплющ нарешті очі ти!
Я тут, ходжу під тим же небом,
Все думаюm, коли вже разом будем ми?
А може я тебе не бачу,
Можливо, я така сліпа?
Я часто через тебе плачу,
Тебе чомусь немає в моїх снах.
Та доля хоч жорстока іноді буває,
Вона усе ж подасть нам знак,
Та хмарка , що у небі там літає
Зіткне лобами обох нас.
Так і зав’яжеться між нами почуття,
Від нашої подібності і різності водночас.
Години щирого доволі каяття,
З’єднають нас на всі хвилини дня і ночі.