Святвечірнє
Чистенько скрізь, натикано чатиння
За образи, накрито довгий стіл
Обрусом білим; хата, як святиня,
А стіл неначе жертвенний престіл.
І блимають свічки, димок снується,
Зелене сіно пахне під столом
І радісно у грудях серце б’ється,
І цілий світ здається гарним сном.
"Щоби дітей ми розуму навчили
І довели щасливо під вінець,
А нам тоді спокійної могили
Та пам’яті незлої і — кінець".
Бажання. Якби з них одна десята,
Або хоч сота часть здійснилась нам,
Життя було би як різдвяні свята
І як танок довкола райських брам.
Затихли вже колядники,
Вже північ залягає,
Лише на сіні дітваки
Орішків ще шукають.
Пустують внуки, а в куті
Сидить дідусь на лаві,
Зі стін всміхаються святі,
Бо раді цій забаві.
Нараз десь шелест під вікном!
Хтось сперся на загаті...
І заніміло все кругом,
І тремт пішов по хаті.
Дідусь вікно перехрестив.
"Нічого. Звикли речі.
Це дух Івана приходив
До нас на Святий вечір".