07.01.2019 23:14
Без обмежень
61 views
Rating 0 | 0 users
 © Лепкий Богдан

Святий вечір

Двадцять четвертого. Коротка днина

Скінчилася, вже чорно у вікні.

Пощо світить! Вечірная година

Хай давнину нагадує мені...


Глухе село заховане в ярочку, 

Немов за пазухою в Бога спить.

Зима, мороз, лиш дим, як на шнурочку, 

З-під стріхи вилазить і вгору біжить.


Нічний туман снується на долині, 

Паде сніжок, як лебединий пух...

Який мороз, який мороз там нині?

Говорить парубок, що вніс дідух.


А не забудь худобі сіна дати

І в жолубі* коням всипати обрік*, 

В Різдвяну ніч вони будуть казати, 

Чи довгий нам Господь судив ще вік, 


Візьми лопату, відгорни від хати

Хоч трохи сніг (але ж паде-паде), 

А першої зорі ще не видати?

Ні одної не бачив я ніде.


Вечерять час. Покличте всіх у хату

І челядь теж. Чи є просфора* й мід?*

Готові вже?.. Усе готове, тату!

І дійсно все зготовлено, як слід.


Чистенько скрізь. Натикано чатиння

За образи — накрито гарно стіл

Обрусом* білим. Хата, як святиня, 

А стіл неначе жертвенний престіл.


Горять свічки. Димок від них снується, 

Зелене сіно пахне під столом...

Так радісно у грудях серце б’ється, 

І світ цілий здається гарним сном.


Щоби дітей ми розуму навчили

І довели щасливо під вінець, 

А нам тоді спокійної могили

Та пам’яті незлої — під кінець.


Бажання. Якби з них одна десята, 

Аби хоч сота часть здійснилась нам, 

Життя було би, як Різдвяні свята

І як танок навколо райських брам.


То що казать? Ось вже і борщ димиться

І риба й голубці. Усі кругом

Сидять, балакають, мов сон їм сниться, 

І дійсність забувається за сном.


А діти квокають, шукають в сіні

Оріхів*. Хто знайде з них золотий, 

Той буде в долі, ніби на коліні

У мами... Я знайшов оріх... Пустий...


Старі жартують. Давнину згадали.

Згадали тих, що їх уже нема.

І голови на стіл понахиляли, 

Мов журяться. А на дворі зима.


Зірвався вітер зимний і снігами

Засипує доріжку до воріт

Цвинтарних — ніби поміж ними й нами

Останній хоче зарівняти слід.


Як зимно їм... Та годі сумувати, 

Вже під вікном стоять колядники.

А що мороз, так кличуть їх до хати, 

Дають їй яблука й медяники.


"Небо і Земля", "Дивна радість стала", 

Найшло їх повні сіни", повний двір, 

І ніби хата крил нараз дістала, 

І з піснею здіймається в простір.


Летить до неба з вітром в перегони

Там, де надії, мрії, благодать...

Аж на дзвіниці відізвались дзвони:

Пора до церкви, треба нам вставать.


Зібралися, пішли... Так відійшло минуле

В невідомий, таємний, вічний храм.

Та хоч воно, як в морі потонуло, 

Вовік його не позабути нам.


Летять літа з бідою в перегони, 

І знов Різдво над берегом чужим...

Та я в душі все чую тії дзвони, 

Що слухав їх ще хлопчиком малим.


Дзвоніть мені, дзвоніть мені з дзвіниці

За церквою, на пагорбі крутім, 

Най чую я шум рідної ялиці, 

Най бачу я старий батьківський дім.


Нема ніщо над спомини діточі, 

Над молодечих приваби хвилин, 

У життєвім богатім узорочі

Цей найдорожчий із усіх перлин.


Рекомендуємо також:

* Жолуб — жолоб.
* Обрік — дрібно посічеш солома з вівсом, дертю і т. ін. для годівлі коней.
* Просфора, проскура — білий хлібець особливої форми, що використовується в богослужінні.
* Мід — мед.
* Обрус — скатертина.
* Оріх — горіх.
* Сіни — коридор, передпокій.



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Микола Щасливий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо