Чужі сандалі
Хто ми такі, аби когось судити,
Чи набивати сорому тавро?
А може легше просто научити,
Якщо життя пізнали ми давно?
Якщо пройшли такими же шляхами
І в ті ж самі вдарялись камінці…
Ішли по тернах босими ногами,
Розбите серце, стиснувши в руці.
Та це не так! Бо всі ми з вами різні!
Стежина тут у кожного своя…
Ми не святі. У чомусь навіть грішні…
Тому спитай: «А може винен я?»
Та ні! Ми просто бачимо помилки.
А ще часом добавим кольорів…
Так залюбки збираємо опилки
Отих бездумно сказаних всіх слів.
Хтось лицемір. А хтось живе у фальші.
А може просто…нам хтось не вгодив…
Та озирнись! Заглянь у душу дальше…
Чи й справді ти по-божому прожив?
Чи ти минав усе оте каміння?
Чи не впускав до серця ти образ?
Ти помовчи. Дослухайся сумління…
Воно так тихо стукає щораз.
Іди візьми… ті стоптані сандалі,
Що хтось пройшов у них своє життя.
Відчуй весь біль. Стерпи усі печалі…
Але ж, на жаль... тісне чуже взуття.
Дрогобич, 23.01.2019
