Соната заметілі
Під зачарованим покровом ночі,
Прокинулась красуня-заметіль.
Взяла смичок, заграла що є мочі,
Немов лежав на серці її біль.
А сніг кружляв і музика лунала,
На скрипці ноти дивні затягла,
І білим шовком землю покривала
Зимова фея ніжна й чарівна.
Могутній вітер, наче з нею в парі,
Сонату сніжну глухо завивав.
Ну а зима свої казкові чари,
Плела тоді, коли весь світ ще спав.
А вже під ранок, ніби все натихло,
І перший промінь лагідно торкнув,
І засіяло срібне скрізь намисто,
В якому сніг чарівно потонув.
Дрогобич, 2019
