Коли вже немає кого втрачати
Коли вже немає кого втрачати,
Години здаються вічністю.
І більше немає про що мовчати,
Слова не бувають рідкістю.
У тиші завмерли дощі росою,
Й теплом з ароматом ніжності.
Комети засяють і, нам з тобою,
Зізнається час у вірності.
Ми будемо мовчки “люблю” кричати,
Й ковтати повітря з сирістю.
І небо на клапті блакитні рвати,
А потім зшивати щирістю.
