Незгодний...
весною на ранні
крізь сніг із дощем
незгодному важко,
крокується мляво,
ліниво і кволо.
мов знак запитальний
закличного шляху,
мочаром згубним
під кроком останнім,
по цьому болоту
вперед і до краю.
шарфом замотана
шія у зашморг.
вуха у схові
за коміром вовчим.
і на обличчі
марлева маска -
застуди боїться
в негоді паскудній
незгодний в неволі,
в недолі крокуючий
в східень,
у день,
що до волі приводить
його,
мовчазного,
в зненависті лютій
до цього довкілля.
комом застрягла
у горлі зненависть!
аж очі з орбіт
витискає до лоба -
впираються в лінзи
вони окулярні.
краплинками синіми,
у діафрагмі
звузили час
до зникнення світу -
так, що незгодний
зітхнув в благодаті...
у сліпоті,
із полегшанням в серці
попрямував
зворотно по шляху
у світолюбності
мовчки і тихо.
млявий і кволий,
і хворобливий
по місту
загубленому у неволі
крокує,
хоча і незгодний
з зірками,
що склались
над головою,
коли їх не видно
зовсім з-за хмари.
та ще й навесні!
та ще й і на ранній...