Якби Кобзар заговорив
... більше бути не можу,
нести муки свої,
я навік сиротою
на Чернечій горі;
відрікаюся люде,
я лаврових вінків
і в залізні кайдани
з золотих ланцюгів
повернутися хочу,
у родину свою,
в убогу хатину
у вишневім раю..,
я б своїх «діток» не родив,
не в світ іти благословляв,
думки б свої перекроїв
та й на папері змалював.
...щоб злії люди не ламали,
не рвали вірші на куски,
з трибун високих не кричали
й кусками тими не кидали
у свій народ!
Хто дав вам право?
Де ваша совість? Як товар
продали ви її і зраду,
за руку привели у владу -
їй сотворили п‘ядестал!
Нічого в них нема святого,
лиш знають брати хабарі,
за гріш продали батька свого,
щоб залишитись при дворі..,
я більше бути тут не хочу,
зніміть лаврового вінка,
залиште витоптану душу!
для вас поета більш нема.
