Повітря набралось в груди
Важко. Душа заболіла
Тяжкими скотились сльозами –
крихти печалі
І розірвались, від крику груди
Перехожі чомусь так дивились
Дивно!
Що з ним сталося, люди!
Напевно, з глузду з’їхав
А може….
Втратив щось, важливе дуже
Хтось співчував
Хтось сміявся
Хтось відвертався від болю
А хтось сміливіше, старавсь підбадьорить
Сірі вулички накрило чорне покривало
Опівночі, мабуть, прийшов до тями
І ужахнувся
Я на схилі та бачу в ямі
Себе…
Тоді і проснувся
Крапельки поту. Чоло стало мокре
А може і справді
Я там опинився
А може все сталось задовго?
Коли я собі приснився.
